Сьогодні поговоримо з вами про те, як почувають себе українці у Великій Британії та що потрібно знати про справжню британську англійську перед поїздкою та переїздом до країни. А ділитися життєвими подробицями будуть дві сестри, чиї історії пов’язані з Об’єднаним Королівством. Аліна нині працює в Києві перекладачем з англійської та французької на українську та російську в бюро перекладів. Її сестра Вікторія працює маркетологом у лондонській компанії.
Аліна, мені відомо, що ти володієш англійською на високому рівні! Якщо говорити про манери, чого не очікувала в першій поїздці?
Привіт! З того, що я змогла згадати, найяскравіше – це сама побудова фраз. Банальний приклад – аналогічно нашому ввічливому вислову «ні, дякую», я казала «no, thank you», у них це вважалося дуже грубим. І я пам’ятаю, як у магазині мені запропонували продегустувати щось, і я сказала «ні, дякую», так дівчину-англійку аж пересмикнуло. Це вже потім я навчилася ввічливо відмовляти на кшталт «I’m fine, thank you» абл «I’m good for now, thank you».
Як виявляють себе британці, якщо ми говоримо про зовнішність та вибір одягу?
Якщо говорити про молоде покоління, то одяг у них за стилем більше американський, європейський. У них у зовнішності більше яскравих, незвичних елементів і поєднань. Люди можуть носити помітні прикраси чи куртки всі в блискітках у повсякденному житті. Вони експериментують із волоссям, макіяжем, почувають себе в цьому сміливішими, аніж наші. У них можуть і стрази на обличчя клеїти просто так – і так ходити містом. У нас таке навіть у Києві нечасто зустрінеш.
Твоя сестра вже давно мешкає у Великій Британії, як пройшла її адаптація?
Віка їхала з гарним знанням мови в англійську сім’ю середнього достатку, яка проживає в гарному районі. Відповідно, адаптація проходила швидше та не так болісно, аніж, можливо, у співвітчизників, що проживають там, або таких же, як і вона – які нещодавно приїхали. Великим плюсом було те, що окрім спілкування із сім’єю чоловіка-англійця вона одразу ж влилася в оточення та доволі охоче брала участь у всьому, чим були зайняті місцеві та її оточення: походи в локальні магазини, використання транспорту, досвід реєстрації в поліклініці та банку. Вона увійшла до кола друзів і знайомих чоловіка, одразу познайомилася із місцевою культурою пабів, де люди охоче спілкуються з незнайомими людьми, цікавляться вашим походженням, якщо чують акцент.
Чи був у Віки спочатку сильний акцент?
У неї ніколи не було відчутного слов’янського акценту (лише в поодиноких словах), тому сестра не особливо виділялася на їхньому фоні. Навпаки, виділялася її мова – грамотно побудовані речення, можливо, десь книжна англійська, яку викладали в школі та університеті.
Чи складно було сприймати справжню англійську не з книжок і підручників?
У неї не було проблем із розумінням місцевого населення, оскільки від самого початку вона слухала англійську BBC (і місцями cockney – акцент східного Лондону, історично трудового чи малозабезпеченого класу). На цю основу вже накладалися інші говори та акценти, які у 99% випадків давалися без проблем, хоча вона не могла визначити їхню територіальну чи класову належність.
Якщо дивитися вже крізь роки, як змінювалася англійська твоєї сестри та власне мова в країні?
У перші півроку Віка адаптувалася та шукала роботу. Перебуваючи вдома із сім’єю чоловіка, дівчина постійно слухала англійські передачі та розмови членів сім’ї. Молодші члени сім’ї розмовляли спрощеною англійською, а старші – класичною. Ще тоді (9 років тому) вона помітила тенденцію до спрощення та скорочення усного мовлення. У письмовій формі американізми також використовувалися, але загалом людьми з малозабезпечених сімей чи тими, хто не мав доступ до відповідної освіти, або прихильниками американської чорної культури. Її розмовна розвивалася та видозмінювалася під впливом цих чинників. Можна сказати, що це суміш BBC, але проскакує й кокні, оскільки він дуже «липкий».
Як насправді корінні жителі ставляться до приїжджих?
Англійці (в Лондоні та околицях – це важливо розуміти, оскільки Лондон – як окрема держава в Англії) невибагливий народ, від тих, хто приїхав, не вимагають багато в плані мови – якщо мінімально вміти розумітися та знати базову граматику, на них легко цим справити враження. Напевне, це від того, що 100%-х корінних англійців тут менше, ніж прибульців. Проте вони дуже цінують зусилля прибулих у вивченні їхньої мови та задовольняються малим. Це стосується не бізнесу та роботи в офісі, а саме повсякденного життя. Вони самі-то лише цією мовою говорити вміють, тому будь-хто зі знанням понад однієї мови для них майже геній.
Ніколи вони не будуть косо дивитися на твої потуги дібрати потрібне слово чи простоту мови. Вони самі відкрито говоритимуть (включно з англійцями з околишніх сіл і містечок), що англійської майже не знають, тому рівень upper-intermediate, з яким приїхала Віка, для них був високим рівнем. Тут багато приїжджих, тому, напевне, вони не очікують багато. Я ж звикла говорити книжною мовою, а вони замість postpone вживатимуть push back, put off тощо. Це й у діловій мові вважається прийнятним (втім, залежить від ситуації). Наприклад: morning замість good morning, night замість good night; you alright? замість Are you alright?
Чи використовують місцеві всі ті фразеологізми, які студенти так старанно вчать на заняттях в університеті чи на курсах англійської?
Самі жителі у звичному житті не використовують складні мовні звороти. І так, це правда – вони дуже люблять фразеологізми. Коли я спілкувалася із лендлордом Віки, він вжив фразу «I can’t think on my feet». Зрозуміло ж, що я не можу знати всі ідіоми на світі. Це була одна з них. Дивлюся на нього, намагаюся пов’язати сенс фрази з контекстом розмови – спроба втрачена. Перепитую, не розуміючи: «Think on your feet?». Як виявилося, ця фраза означала вміти швидко метикувати!
От так із реальної ситуації я вивчила ідіому. Так досить легко вчити мову, тому що працює стресовий чинник, і нові знання накладаються на емоції.
Що зазвичай читають британці?
З ресурсів для читання – основне джерело новин – безкоштовні паперові газети The Evening Standard або ж BBC News онлайн. Є ще багато тематичних крутих журналів у них, які читає молодь та люди різних віків. У них преса розвиненіша, ніж у нас. Наприклад, лендлорд Віки підписаний на крутий журнал із графічного дизайну. Ми в нього навіть позичили один примірник, щоправда, непомітно :))
Ще можу поділитися популярним інста-ресурсом @secret.london, тут місцеві дізнаються про нові місця в Лондоні!
Ти вже багаторазово їздила на гостини до сестри: відвідала Лондон, Кембридж, Брайтон і Бат! Яку пораду можеш дати людям, які вперше їдуть до Британії, знаючи англійську на різних рівнях?
Якщо людина має рівень А2, я б радила підтягнути мову хоча б до B1–B2 перш ніж їхати до Англії, щоби не було непорозумінь, розчарувань, страху. Тому що потрібний досить широкий словниковий запас, щоби розуміти та спілкуватися з нормальними місцевими.
Для тих, хто досяг C1–C2, думаю, варто менше зациклюватися на певних складних граматичних конструкціях і книжних лексичних заворотах. Це добре в письмовій мові, але щоби знайти друзів і спілкуватися, можна висловлюватися простіше та демократичніше.
І загальна порада для всіх людей, які вчать мову та їдуть до Англії: не бійтеся говорити та користуватися будь-якою можливістю сказати хоч щось англійською. І ще багато спостерігати та читати місцеві написи, вивіски, рекламу; прислухатися до всього, що чуєте. Всмоктувати як губка особливості лексики та вимови, поки є така можливість під час перебування там. А ще спостерігати за поведінкою місцевих. Часто наші люди здаються їм грубими та неосвіченими, тому що звикли спілкуватися інакше. А перебуваючи на їхній території, потрібно спілкуватися на їхній мові та рівні.
Що ще почитати: Досить ображати британців! Або підводне каміння спілкування з жителями Туманного Альбіону.
Дякуємо за ваш коментар! Після модерації ми опублікуємо його на нашому сайті :)